«Одне з двох». Чому Росія довела окупований Донбас до гострої нестачі води?

Проблеми з водою на окупованому Донбасі тривають – у соцмережах щодня з’являються нові і нові свідчення того, що, попри всі обіцянки, окупанти їх не вирішили. У місцевих пабліках розміщують численні фото та відео з поривами, скаргами на недотримання графіків та коричневою, червоною і навіть синьою водою, якщо вона таки дістається кранів.

• Чому Росія довела проблему з водою до катастрофи?
• Наскільки на ситуацію вплинула корупція та нелегітимний статус окупованих територій?
• Чи є рішення і скільки часу це забере?

Про це Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) розпитали журналіста з Донецька Дениса Казанського – тут публікуємо ключові фрагменти розмови.

Що саме відбувається з водою на окупованому Донбасі – детальніше у відеоверсії програми телепроєкту Донбас Реалії на YouTube або у текстовій версії тут.

«В історії Донбасу подібного ще не бувало»

«Ситуація, по суті, повторює ситуацію в найбідніших країнах Африки, які живуть взагалі без водопроводу. Там теж воду привозять або в якісь бочки розливають. У Донецьку, в Макіївці, в цій агломерації теж так роблять, але, звісно, бракує і бочок, і води.

В історії Донбасу подібного ще не бувало. Не існує аналогів. І навіть ось усі звикли порівнювати, які найважчі часи ми традиційно згадуємо, – це або Друга світова війна, німецька окупація, або ще 90-ті роки. Так, люблять лякати 90-ми. Це ж у [лідера РФ Володимира] Путіна в Росії головна страшилка, щоб «аби не як у 90-х»: от повернуться 90-ті, і тоді буде жах-жах.

Але я жив у Донецьку в 90-х роках, і це було цілком нормальне життя. Вивозилося сміття, вода йшла абсолютно завжди, і вночі, і вдень, і яка завгодно. І в кого була гаряча вода, у тих йшла гаряча вода, і взагалі не було жодних проблем. А зараз це дійсно колапс.

Черга до автоцистерни за водою, Донецьк, 21 серпня 2025 року

Все зруйнувалося, розвалилася сама система подачі води. Тобто проблема не тільки в її нестачі, а в тому, що розвалюються мережі, розвалюються комунікації. І вода просто ллється вулицями з цих розірваних труб. [Ватажок угруповання «ДНР»підконтрольне Росії збройне угруповання, визнане в Україні терористичним Денис] Пушилін розповідає, що втрати води 65%. Це більше половини всієї води, виходить, витікає, яка йде. Це вже неможливо списати на якусь «водну блокаду». Це дійсно окупаційна адміністрація довела цей регіон до повного розвалу».

На зустрічі 4 серпня Пушилін доповів Путіну про усунення сотні проривів на добу і до двох тисяч на тиждень «на піку», а в проблемі – і далеко не вперше – звинуватив Київ. «Питання для нас загострилося після того, як противник влаштував «водну блокаду», – заявив Пушилін. А однією причиною втрат води під час транспортування призначений Москвою очільник окупованої частини Донеччини назвав те, що мережі «десятиліттями не ремонтувалося», причому як відправну точку вказав 1990-ті роки. Те, що ці території вже 11 років перебувають під повним контролем РФ – вони з Путіним не згадали.

«Дуже схоже на те, що цей дефіцит частково створений штучно»

«Один із засновників «ДНР», який стояв біля витоків і в 2014 році грав активну роль, Андрій Пургін такий є, його потім від влади усунули, – він дав таке інтерв’ю цікаве, заявив, що існують свердловини, з яких можна качати підземну воду.

Свердловини, більша частина їх, законсервована. А одна зі свердловин повністю контролюється Пушиліним та його оточенням, і в них є шість підприємств із розливу питної води. І от якраз ця свердловина забезпечує роботу цих підприємств. Тож узагалі дуже схоже на те, що цей дефіцит частково створений штучно. Тому що на цьому дефіциті, на ажіотажі зараз заробляє Пушилін і його оточення.

Це не мої слова, це один із «засновників», скажімо так, «ДНР», каже, який перебуває в Донецьку. Тобто це не «українська пропаганда» – важливо це підкреслити, що ця інформація прямо озвучується в місті, у місцевих ЗМІ, – що Пушилін і його оточення просто заробляють на цьому. Їм вигідно, щоб і не було води. Тому, власне, це відповідь на питання, чому не були побудовані жодні інші водоводи. Адже можна було давно прокласти від того ж Сіверського Дінця, просто з Луганської області.

Так, канал Сіверський Донець – Донбас іде через Слов’янськ, а Луганська область-то Росією захоплена вже три роки. Можна було так само звідкись із району Лисичанська запустити альтернативний водогін, побудувати на Донецьк.

Станом на 1 липня 2025 року під тимчасовою окупацією РФ перебували понад 95% території Луганської області, повідомила обласна військова адміністрація у відповідь на запит проєкту Радіо Свобода Донбас Реалії.

У Росії достатньо коштів для цього. Якби не шкодували гроші на жителів Донбасу, могли б побудувати. Вони побудували з Дону водогін, але тільки одну нитку, її мало. Вони могли б побудувати їх три, тоді б вистачило. А чому вони не будують? От і відповідь: тому що справді в них є свій інтерес, вони наживаються на цьому дефіциті. Пушилін, очевидно, і його «дах», тому що Пушилін не сам по собі».

«Все це тягнеться, корінням сягає Москви»

«У Росії ж не існує опозиції, якихось журналістів-розслідувачів, якихось ЗМІ незалежних, які могли б моніторити ці витрати і писати про те, наскільки вони взагалі ефективні. Тому все це безконтрольно витрачається, розкрадається, іде як у чорну діру. Ці всі мільярди, які виділяють нібито, за заявами російських чиновників, на відновлення Донбасу, вони йдуть у нікуди.

Вони зникають, тому що насправді нічого ж не відбувається. Вони зробили якісь дороги, які розсипаються вже за пів року після того, як їх поклали. Відбулася якась показуха, коли десь бордюри поклали, десь плитку перестелили, десь якісь дорожні знаки замінили. Це буквально відбувається отак, а величезна кількість грошей просто розійшлася.

Жителі Донецька показують, як їм доводиться збирати дощову воду

І от найяскравіший справді приклад – це будівництво водогону Дон – Донбас. Його будував Тимур Іванов, заступник Шойгу (Сергій Шойгу, міністр оборони РФ у 2012-2024 роках – ред.), який зараз у в’язниці сидить, у тому числі за це, що розкравКолишнього заступника міністра оборони Росії Тимура Іванова було визнано винним у розкраданні та відмиванні коштів і засуджено до 13 років ув'язнення 1 липня 2025 року. До арешту в квітні 2024 року Іванов відповідав за масштабні проєкти військового будівництва та закупівель, зокрема, і на тимчасово окупованих Росією українських територіях.Другим обвинуваченим у справі був екскерівник компанії «Оборонлогістика» Антон Філатов (засуджений до 12 з половиною років ув’язнення зі штрафом). Російський РБК писав, що у вироку визнана доведеною провина підсудних у привласненні 216,6 мільйона рублів під час купівлі поромів для Керченської переправи, а також у розкраданні і відмиванні 3,9 мільярда рублів, які раніше належали банку «Інтеркоммерц», що збанкрутував. Інформації про канал Дон – Донбас у справі Іванова інформації немає. просто виділені гроші на будівництво цього каналу, і він не працює як слід.

Там немає жодного контролю, можна красти в яких завгодно масштабах. Там величезна кількість якогось майна, яке нібито безхазяйне, власники якого або вбиті, або виїхали, або заарештовані. Є якісь захоплені активи українських власників, які так само розкрадаються, розтягуються. Це гігантська-гігантська годівниця для російських чиновників, для всіх, хто має стосунок до цих потоків грошей, розподілу їх тощо.

Тому Пушилін, звісно, це тільки один приклад, тільки один із випадків. А таких же там дуже багато. І найголовніше, що все це тягнеться, корінням сягає Москви, тому що Москва все це «кришує», і на місцях ці всі гауляйтери мало що вирішують. Вони просто виконують указівки, які їм приходять зверху».

«Це відбувалося роками»

«Коли «сіра» територія, без влади якоїсь, скажімо, легітимної, сталої, це невизнана територія, вона не може нормально, повноцінно розвиватися. Звичайно, вона занепадала. Люди звідти тікали з 2014 року, масово виїжджали.

Ніхто жодних грошей туди не вкладав, тому що Росія давала якісь гроші на підтримку, щоб там просто не сталася гуманітарна катастрофа, і пенсіонери не померли з голоду. Але це були не ті гроші, яких достатньо для розвитку.

Усі вісім років ті самі (період гібридної агресії Росії 2014–2022 років, до початку повномасштабного вторгнення в Україну – ред.) її грабували тільки і всіляко з неї вижимали ті ресурси, які мали якийсь запас міцності й які існували з довоєнних часів. Звісно, колись мала настати, умовно кажучи, розплата. Тому дійшло до того, що просто все розвалилося остаточно, і ці проблеми набули вже такого незворотного характеру. Це, так би мовити, очевидний факт.

Власне, про це і говорили, від самого початку попереджали ті, хто був, як-то кажуть, проти сепаратизму, проти російської окупації. Ми говорили про те, до чого це призведе. Звісно, фанатики «русского мира» не чули й не хотіли в це вірити. Але результат абсолютно закономірний – сталося рівно те, про що їх і попереджали».

«Вони хочуть це населення всіляко замінити»

«Я думаю, загалом це все частина такого великого плану, системного російського підходу з «зачистки» корінного населення захоплених територій України. Вони хочуть це населення всіляко замінити, розмити російським. А тих, хто там проживає, українців, вони хочуть або перемішати, або кудись углиб Росії переселити, в ідеалі на Далекий Схід, Сибір, де в них великі проблеми з демографією, де порожніють міста, області.

Відповідно, виходить, що їм важливо, аби населення саме на окупованих територіях змінилося, стало російським, і тому якраз те, що вони роблять, дуже чітко вкладається в цю мету.

Проблеми з водою в окупації можуть бути частиною системного підходу Росії з «зачистки» корінного, каже Денис Казанський. На фото: черга до водовозу в окупованому Донецьку, 21 серпня 2025 року

У Маріуполі, наприклад, після 2022 року, після захоплення міста, зникла половина населення: була або вбита, або вигнана. А зараз там будуються будинки в іпотеку, тобто на продаж, і купують їх, звичайно, тільки росіяни, тому що місцеві – це злиденні люди, в них нічого немає, і таким чином населення Маріуполя стрімко заміщується.

Те саме відбувається в Донецьку, але вже більш розтягнуто в часі. Через нестерпні умови звідти корінне населення виїжджало і виїжджає, а заселяються росіяни, які живуть у якихось дірах, де, зрештою, життя не краще. Той самий Пургін про якого я згадував, він теж говорив у своєму цьому інтерв’ю, що тільки 30% корінних донеччан зараз живуть у місті, а 70% – це «нові донеччани», тобто нові якісь люди, які вже після 2014 року приїхали.

Відповідно, поприїжджали звідкись із Росії – з Бурятії, із Забайкалля, де й так увесь час така хронічна гуманітарна катастрофа, де немає каналізації, де люди живуть у бараках, без туалетів і ходять у двір – про це багато є в самих російських ЗМІ матеріалів.

І от будь ласка, ці всі люди хлинули на окуповану територію України, де прекрасний клімат, ростуть абрикоси, поряд відносно тепле море. Тому, так, Росія, я думаю, свідомо проводить цю політику, можливо, почасти це робиться саме для того, щоб зігнати населення і здійснити в такому м’якому варіанті етнічну чистку.

Те, що росіяни нічого не роблять, не переймаються цим (проблемами з водою в окупації – ред.) – це факт. Можливо, дійсно, це частина такої задумки, щоб просто жителі звідти розбіглися, а потім хтось не повернеться, чийсь дім, як зазвичай, визнають безхазяйним майном, конфіскують, хтось продасть свою квартиру якимось росіянам».

Згідно, зокрема, зі статтею 55 Четвертої Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни і статтею 69 І Додаткового Протоколу до Женевських конвенцій держава-окупант, – тобто у випадку окупованих земель України Росія, – зобов’язана забезпечити базові потреби цивільного населення на підконтрольних їй територіях.

«Немає швидкого рішення»

«Немає швидкого рішення, тобто взяти воду просто зараз немає звідки. Треба було, як-то кажуть, думати раніше. Рішення є – це будівництво отих водогонів із річок. Є дві великі річки поряд: Сіверський Донець, звідки, власне, і живився раніше Донецьк водою, і Дон. Плати гроші, будуй, будь ласка, буде рішення. У Росії гроші є, вона на один обстріл України ракетами витрачає більше, ніж коштує такий водогін. Просто всім начхати.

Вони могли б давно це зробити. Вони не зробили або спеціально, щоб витіснити населення, або просто тому, що глибоко всім начхати. Одне з двох. Тому, якщо зараз вони раптом почнуть будувати, це ще рік потрібно. Тобто найближчий рік все, от немає варіантів, просто немає.

Щоб це все вирішилося, треба було в 2024 році активно приступити до цих будівництв. І тоді б зараз вони якраз закінчили новий водогін і пустили б туди воду. А так, якщо зараз візьмуться, у 2026-му вирішать. Якщо не візьмуться, значить, невідомо коли.

Розмова з Денисом Казанським відбулась наприкінці серпня, а 18 вересня віцепрем'єр РФ Марат Хуснуллін на Московському фінансовому форумі заявив, що проблему з водою в окупації планується вирішити «більш-менш» до «наступного року». При цьому він зауважив, що рішення щодо другої гілки водогону Дон –Донбас ще не ухвалено. А всі сподівання окупантів – на захоплення водогону Сіверський Донець – Донбас. При цьому російське інформагентство «Інтерфакс» в цитаті Хуснулліна навело назву каналу як Сіверський Донець – Дніпро, якого не існує: є Сіверський Донець – Донбас та Дніпро – Донбас.

[Донбас може залишитися] не взагалі без води, але для господарської діяльності, наприклад, не буде. Зупиниться електростанція, яка там є, у неї не буде води у водосховищі. Почнуться віялові відключення, відповідно, розвал ще й опалювальної системи, тому що не буде опалювального сезону, не запустяться котельні. Зупиниться промисловість, та ж коксохімія й металургія, яким теж необхідна вода.

Росії треба було активно братися за вирішення проблем з водою у 2024 році, каже Казанський. На фото: місцеві стоять у черзі за водою до автоцистерни в окупованому Донецьку, 29 липня 2025 року

Питної води, я думаю, вистачить, у принципі. Тобто вона ніби буде, але це буде ось таке існування – розвалиться економіка, все зруйнується. Як би так, Росія довела до такого.

Поки ми не бачимо, щоб Росія щось робила, крім показухи, коли вони фотографують якісь бочки чи водовози. Це сміховинно просто на агломерацію, де живе півтора мільйона людей. Це все... Ну, це комариний укус. Це ні на що не вплине.

[Звільнення – єдиний шанс на воду], але, знову ж таки, не швидкий. Тому що канал Сіверський Донець – Донбас знищений бойовими діями, його треба відновлювати. Хто б це не робив, це теж забере час. Але принаймні Україні це точно потрібно, Україна б точно цим займалася. А Росія показала, як їй це потрібно – за три роки не зроблено нічого».