Стрес від війни і здоров'я. Чи «помолодшав» рак і скільки коштує хіміотерапія?

Як впливає стрес, в якому українці живуть під час повномасштабної війни, на рівень онкозахворювань? Чи «помолодшав» рак?

Про це у розмові Радіо Свобода з генеральним директором Львівського онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру Олегом Дудою.

А також про доступ до сучасного діагностичного та лікувального обладнання, забезпечення медикаментами і відсоток врятованих пацієнтів.

‒ Як повномасштабна війна вплинула на роботу онкоцентру? Адже у Львів приїхало багато людей з онкологічними захворюваннями з інших регіонів України і їм терміново потрібно було продовжити лікування? Одні їхали за кордон, інші залишались тут.

‒ Насправді, суть медичної реформи була в тому, щоб пацієнт географічно мав можливість на території України звернутися у будь-який заклад та за електронним скеруванням отримати медичну допомогу.

До прикладу раніше мешканці Івано-Франківської області, які звертались у Львівський онкоцентр, мали менші переваги.

Тепер пацієнт обирає заклад і Національна служба здоров'я України (НСЗУ) сплачує за надані послуги медичному закладу. Тобто, гроші йдуть за пацієнтом.

Але війна вплинула на те, що відбулося велике переміщення людей. У Львові стало більше онкохворих пацієнтів із інших областей.

В онкології є такі види лікування, які не можна зупинити. Втрата часу не на користь хворій людині. Наприклад, пацієнт розпочав опромінення у Харкові, пройшов половину лікування і мусить його продовжити. Було багато киян, бо розпочали хіміотерапію вдома, а тут вибухи. Чи комусь терміново призначили операцію, а оперували вже ми.

Росія знищила лікарні, медичне обладнання у деяких регіонах.

У Львівському онкоцентрі з перших днів великої війни було дуже багато людей. І ми побачили, що маємо можливості допомогти цим людям і, водночас, побачили, які проблеми потрібно вирішувати.

– Багато онкохворих українців на початку повномасштабної війни намагались виїхати за кордон, де в багатьох країнах українським біженцям з онкозахворюваннями дали доступ до лікування та оперативних втручань. Чи були факти, що повертались українці на лікування у Львівський онкоцентр?

– Люди на початку були націлені виїхати за кордон. Вони мали таку можливість, транзитно перебували у Львові, отримали тут лікування, наступний цикл хіміотерапії і поїхали.

Вони побачили медицину за кордоном, яка є дуже доброю, соціально орієнтованою, але, передусім, для своїх громадян. Українці зіштовхнулися з великими проблемами, зокрема мовними бар'єрами, тому що не знали, куди піти, до кого звернутися, хто може підказати.

У перші місяці повномасштабної війни ми контактували з польськими лікарями, які не могли перекласти документацію, бо ми пишемо кирилицею рекомендації, виписки, результати гістології. Ми допомагали. Але польські медики потім на своїх сайтах запровадили українську мову, українською підписували кабінети, тому що люди могли чекати цілий день під дверима не до профільного спеціаліста.

Повномасштабна війна відкрила більші горизонти львівським онкологам. Ми побачили інших пацієнтів з інших областей, інших лікарів. Багато з цих пацієнтів на той момент продовжили лікування у нас.

Багато приїжджають сюди й досі. Ми сконцентрувалися на запізнених, занедбаних стадіях раку грудної залози і шийки матки. Вивчили багато випадків і побачили, що велика кількість жінок, яка була за кордоном зі статусом біженця, не інтегрувався там у медичну систему.

Були за кордоном, але медичними послугами не користувались. Вони приїхали до нас, коли вже була запізнена стадія. І ми виявили досить великий відсоток таких жінок.

Ми розмовляли про це з сімейними лікарями, з онкологами на місцях. Бо, як правило, ці жінки мали скарги і навіть дзвонили в Україну до медиків, щось радились і не пішли в лікарню за кордоном.

– Чому? Спрацював страх?

– Маємо той парадокс, що багато пацієнтів не хочуть йти в лікарню, навіть до нас, перебуваючи на місці. А за кордоном, тим більше, через мовні бар'єри та інше. Тому, якщо нам телефонують, то просимо приїхати сюди.

Пацієнти дізнались про діагноз в Україні, перебувають рік і більше з цим за кордоном. Багато пацієнтів з доброякісними пухлинами приїхали до нас на хірургічне лікування, бо там великі черги.

Близько 25% хворих з інших областей лікується у Львівському онкоцентрі. Традиційно більшість із західних регіонів України.

– Знову ж таки ця велика війна привернула увагу західних медиків до України. Також українські медичні заклади мають можливість отримати більшу допомогу, лікарі – поїхати на Захід на стажування і побачити досвід. За рік, відколи ви очолили Львівський онкоцентр, що вдалося змінити, оновити апаратуру? Що є найважче у цих змінах?

– Найскладніше лікарню зробити орієнтованою на пацієнта. Бо ж це не просто ремонти, якісна допомога. Це тепле ставлення до пацієнтів від лікарів, медсестер і навіть технічного персоналу й охорони.

Важливо, з яким настроєм зустрінеш людину навіть у добрих ремонтах. А гірше, якщо у дуже поганих стінах, без ремонту і обладнання.

Ми опрацювали концепцію розвитку лікарні. У нас є територія, приміщення, знаємо, як розвивати заклад, що слід добудувати. Оскільки онкоцентр обласного підпорядкування, то тут лікуються і діагностуються львів’яни і мешканців області.

Розраховано на 2,5 мільйони населення Львівської області. Але, де-факто, ми приймаємо людей з західного регіону, тому що надаємо більш якіснішу і, подекуди, унікальну допомогу, яку вони не можуть отримувати у своїй лікарні. І таких випадків багато у хіміотерапії, радіології, онкохірургії. Тому ми відкриті для інших областей.

В онкології є три великих напрямки лікування: онкохірургія, променева терапія і хіміотерапія.

Променева терапія

Першочерговою проблемою була променева терапія оскільки була застаріла апаратура на якій пацієнти отримували лікування.

Відтак у липні 2023 року запрацювали два сучасних лінійних прискорювачі.

А у 2024 році за кошти Міністерства охорони здоров’я України наш заклад отримав ще два сучасних лінійних прискорювачів, один із них вже інстальований та незабаром після проходження відповідних курсів медичних працівників розпочне свою роботу.

Адже це не проста техніка, вона встановлюється у декілька етапів, а саме: встановлення, налаштування, проведення дозиметрії, навчання персоналу та отримання дозвільної документації. Наш медичний персонал постійно удосконалює навички, навчається та обмінюється досвідом у провідних клініках світу.

Ми у Львівському онкоцентрі впевнено крокуємо до створення радіологічного хабу, де ми плануємо встановити 5-6 лінійних прискорювачів, серед яких один буде для проведення радіохірургії.

Для лікування раку шкіри буде встановлений ренгентерапевтичний апарат.

Окрім цього, буде встановлено апарат для проведення брахіотерапії, де пацієнти із різними локалізаціями будуть отримувати якісну променеву терапію. Ці апарати уже куплено за кошти обласного бюджету.

На даному етапі вже працюють КТ та МРТ для планування радіотерапії, які закуплені коштом Міністерства охорони здоров’я України.

Радіологічних хаб на базі Львівського онкоцентру суттєво покращить надання якісної медичної допомоги, безперервність лікування, відсутності черг, для пацієнтів не лише західного регіону, а й усієї країни.

Друга болюча проблема – це хіміотерапія.

– Чи настане день, що пацієнти зможуть записуватись на хіміотерапію, щоб не сидіти під кабінетами?

– Мусимо це зробити.

У нас хіміотерапію проходять 130-140 пацієнтів в день. Це велика кількість людей і складне лікування. Майже кожен пацієнт має прийти, здати аналізи, отримати швидкий результат і тоді лікар призначає лікування.

Приміщення, де розташовується хіміотерапія, найстарше у нас. Ми вже виконали проєктно-кошторисну документацію на реконструкцію та увійшли у проєкт Європейського інвестиційного банку і тепер очікуємо реалізації його. Вірю, що цей старий корпус реконструюємо.

Водночас, з зароблених коштів Національної служби здоров'я України, ми дуже багато препаратів для хіміотерапії закуповуємо. Практично половину отримуємо з Міністерства, а половину докуповуємо, щоб мати можливість лікувати хворих.

Зрозуміло, що є дуже дорогі препарати. Їх закупити неможливо, вони реалізуються через інші програми.

Є компанії, які час від часу дають можливість пацієнтам прямо отримувати ті ліки або через різноманітні програми.

У Львівській області така програма є тільки для військових. У минулому році ми чотирьох пацієнтів лікувати у рамках цієї програми.

– Чи можливо створити кабінети хіміотерапії при поліклініках, як це є в європейських країнах?

– Хіміотерапія це дуже непросте лікування. Як правило, онкологічний пацієнт є ослаблений. А хіміотерапія – агресивне лікування, яке вбиває пухлину.

Відповідно, потрібно мати досвід у лікуванні та догляді пацієнта. Ухвалювати рішення щодо дози ліків чи її корекції.

До прикладу, пацієнт може отримати три цикли хіміотерапії, а далі організм ослабне і потрібно ухвалювати альтернативні рішення у лікуванні. Фахівців є не так багато. Це не просто дати таблетку, а мусить бути консультація фахового хіміотерапевта.

У нас лікування хіміотерапією йде у комбінації з онкохірургією.

70-80% наших хворих отримують комбіноване лікування: хірургію, променеву терапію і хіміотерапію.

А подекуди ще йде таке вузьке поєднання, наприклад, одночасно і хіміотерапія, і променева.

Якщо порівняти з іншими не онкологічними лікарнями, то ніби й те саме лікування, а у нас на 10% кращий результат.

У нас є 14 мультидисциплінарних комісій, які в консолідації приймають рішення про оптимальне лікування власне комбінацію із залученням трьох доступних у нас методик (онкохірургії, променевої та хіміотерапії).

Маємо новий кабінет комп'ютерної томографії.

Доставили новий апарат МРТ, а ще радіємо, що вдалося зробити центр ендоскопії. Тут проводиться багато діагностичних і операційних процедур, які застосовуються при захворюваннях шлунково кишкового тракту. Важлива безпека, і саме тому у цьому відділені наявна надсучасне стерилізаційне обладнання для ендоскопів.

Відкрили відділення онкогематології, оновлений приймальний покій та нове відділення відновного лікування та реабілітації.

Також у нас є амбулаторний паліатив – мобільний паліатив. Це така опція, коли лікар з медичною сестрою машиною виїжджає до пацієнта додому. У нас постійно 26 - 30 пацієнтів на паліативі, до яких їздять. Тому що пацієнта привезти до онкоцентру деколи складніше, ніж поїхати до нього.

Рання діагностика і можливості

– В Україні виникла велика проблема з ранньою діагностикою, коли перестав працювати київський центр, який надавав послуги ПЕТ-КТ досліджень (вид обстежень за допомогою радіоактивних речовин і комп'ютерної томографії, який дає змогу виявляти багато видів раку на ранніх стадіях, а також покращував супровід лікування).

– Ми два роки працюємо над цим проєктом. Знайшли місце і зробили передпроєктні пропозиції на Центр ядерної медицини.

Базою є циклотрон, генератор, який робить радіофарм препарат для ПЕТ-КТ і є тільки в Києві.

Апарат у «Феофанія», Міському центрі онкології і в приватній установі і, щоб отримати таку діагностику, треба їхати в Київ або у Краків, найближче.

Тому що діагностика залежить від радіофарм препарату, радіоактивної речовини, яка короткоживуча. Вона швидко розпадається. Не можна її здалека довезти. Її треба робити на місці і одразу обстежувати.

Ми готові до такої процедури. У цьому році МОЗ оголосив тендер на закупівлю двох циклотронів. Якщо цей проєкт реалізується, то ми зможемо розбудовувати Центр Ядерної медицини і зробити це обстеження доступним для мешканців заходу країни.

ПЕТ-КТ використовують для діагностики певних онкологічних захворювань, поширення онкологічного процесу, а також вивчення динаміки – ефективності лікування.

– Також у світі онкологи у радіохірургії використовують кібер-ніж, що дозволяє робити надскладні, з ювелірною точністю операції, і в України він є лише у приватному медзакладі. Чи реально його мати у Львові?

– Це мрія. Він дорого вартісний, але в Україні є велика необхідність в радіохірургії!

Лінійні прискорювачі дають інтенсивне лікування 20 – 30 сеансів, а радіохірургія (кібер-ніж) дає можливість вбити пухлину за одне чи три лікування.

Така операція вимагає дуже великої, ювелірної точності аби попасти в пухлину. Це високий рівень променевої терапії і ми до цього готові, адже персонал проходить регулярні навчання в іноземних клініках.

Ми бачили такий апарат у Швейцарії. У Лозанні, де 800 тисяч населення, три кібер-ножів. В Україні – один у приватній клініці.

– Схеми лікування онкохворих в Україні суттєво відрізняються від західних?

– Як правило, ми синхронні з провідними іноземними протоколами. У нас практично таке ж саме лікування.

Тільки в Україні є обмеження, немає радіохірургії.

Є обмеження по препаратах, наприклад, імунотерапія, таргетна терапія.

Немає державного забезпечення цими препаратами, а люди не завжди мають змогу придбати.

З точки зору онкохірургії, ми практично однакові. І можемо провести будь-які технічно-складні оперативні втручання.

– Від пацієнтів можна почути, що не вистачає необхідних ліків, не завжди вони є в наявності. У МОЗ пояснювали, що є кілька причин, зокрема у бюджеті передбачили не відповідну суму коштів на закупівлю ліків для онкохворих, оскільки думали, що багато хворих виїхали на Захід? Як сьогодні у вас з так потрібними препаратами для хворих? Чи великі перерви у закупівлі?

– Буває таке. Це складна історія.

Препарати для хіміотерапії не продаються у загальних аптеках. Це ті ліки, які призначаються тільки лікарем і їх не порадить фармацевт в аптеці.

Є державне підприємство «Медичні закупівлі України» ( МЗУ), яке займається закупівлею всіх хіміопрепаратів в Україні і видачею їх на лікарні. І, насправді, це теж складний процес. Вони закуповуються на всю Україну і компанія може прийти з унікальною ціною. Така практика в іноземних компаніях, які продають ліки, наприклад, для Єгипту по одній ціні, для Німеччини – по іншій, для нас – ще по іншій.

Для західного світу ціни дорожчі. Для нас, як правило по дешевшій ціні і МЗУ дуже ефективно це використовує, аби закупити більше препаратів в обмеженому бюджеті.

Не завжди фармакоманії мають належні документи, чи є чесними, з ліцензіями, якісним товаром. Тому і є ці затримки у закупівлі.

Якщо порівняти з минулими роками, то все врегульовується і препаратів стає більше. Але, на жаль, є такі препарати, які не пройшли ліцензування і взагалі їх не можна купити.

З точки зору стандартної хіміотерапії, у нас практично, за винятком двох препаратів, які ми в цьому році чекали, є забезпечення ліками.

Ще немає таргетної терапії, імунної, тобто дорогої.

Колись це взагалі були недоступні препарати. Зараз вони стають доступнішими.

– МОЗ говорить про те, що онкологія за статистикою смертності займає друге місце після серцево-судинних захворювань. Як війна, стрес, в якому живуть українці, впливає на зростання чисельності хворих на рак?

– Ковід, війна і будь-які стресові ситуації звісно впливають та організм людини. Часто через стресові ситуації думки про себе відходять на другий план в порівнянні з думками про родину, побут та інше. Відтак і звернення до лікарів відбувається вже, коли дуже болить, а у нашій специфіці, зазвичай, це вже у пізній стадії хвороби. Що призводить до складнішого, дорожчого лікування. Ось так працює стрес, війна, ковід. З точки зору безпосереднього впливу війни, то це питання ще буде вивчатись у майбутньому. Наразі розуміємо, що є великі руйнування, забруднення води, ґрунту, пил, який піднімається, то дослідження може показати вплив на людину цих факторів.

У Львівській області кількість пацієнтів тримається на одному рівні, може щороку зростати на пів відсотка. Але це більш пов'язано з більшою кількістю і якістю проведеної діагностики .

На Заході рак більше виявляють на ранніх стадіях. В Україні – пізніших. У них є високоефективні програми скринінгу, відповідно більше людей діагностується. До того ж на Заході живуть на 10 років довше, у них тому й більша вікова категорія. Відповідно, у них більше онкохворих, тому що з кожним роком шанс захворіти стає вищим. Тобто: раннє виявлення – легше і дешевше лікування. Пізня стадіє – важке та дороговартісне лікування.

– Те, що рак помолодшав, це просто вислід ранньої діагностики?

– Статистика не підтверджує, що рак «помолодшав» – його вікова структура залишається стабільною. Просто більше уваги привертають поодинокі, нетипові випадки, які стають інформаційним приводом: наприклад, коли онкологію виявляють у тридцятирічної жінки. А ось діагнози після 60 років, попри їхню значно вищу поширеність, рідко стають темою новин.

– Якщо онкоцентр так активно розвивається, водночас, відомо, що багато медиків виїхали на Захід на роботу. Чи є потреба в кадрах, який відтік медичних працівників зі шпиталю за роки великої війни?

– Відчутного відтоку кадрів не було. Трішки, можливо молодший медичний персонал, а лікарів, практично, ні. За останній рік штат працівників збільшився на 100 осіб, і це пов’язано із збільшенням можливостей надання якісної медичної допомоги. Ми конкурентні на ринку праці, адже гарні умови, та кваліфікований колектив.

У медичному середовищі існує реальна конкуренція за пацієнта, особливо коли йдеться про якісні медичні послуги. Підвищення рівня пацієнтоорієнтованості та сервісу – це базові речі, через які пацієнт обирає медичний заклад і ми над ними працюємо щодня. У нас є унікальні можливості, яких немає в деяких інших лікарнях, і саме це є нашою перевагою в боротьбі за довіру пацієнтів.

Мистецтво лікаря – чути пацієнта

– Мабуть, питання, яке чує лікар від людини, яка дізналась про діагноз раку, а скільки їй залишилось…

– Це , власне, мистецтво лікаря – не просто зробити якусь операцію чи провести лікування – а знайти підхід до кожного пацієнта індивідуально так, щоб переконати його лікуватись та боротись за життя. Деколи це непростий шлях. Необхідно знайти психологічну грань, щоб людина не розчарувалась в інколи складному лікуванні, а спільно із лікарями боролась проти недуги. Оце дуже важливо. Тому в нашому онкоцентрі є психологиня, яка багато працює і до якої звертається багато пацієнтів, особливо жінок. Дуже важливо, щоб пацієнт повірив лікареві.

Комбінації лікування бувають психологічно важкими. Фактор страху онкології – це природньо, і так є в Україні, і світі. Американський пацієнт, як чує онкологія, каже – буду боротися. Він звертається до різних онкологів, вивчає альтернативні думки, обирає лікування, інколи і експериментальне, готовий боротись та перемагати. В Україні інший тип пацієнта, який не завжди готовий боротись за себе, або одразу впаде у крайність. Тому лікар повинен пояснити, що відбувається та переконати у правильному лікуванні і налаштувати на боротьбу.

З мого досвіду, ніколи досвідчений онколог не буде рахувати і казати людині, скільки вона житиме. Були випадки, коли ніби і четверта стадія, вже зовсім тяжко, а пухлина зупиняє свій ріст. Пацієнт живе рік, два і далі.

Завдяки сучасним препаратам, як імунотерапія, таргента терапія онкологію четвертої стадії – можна перевести у хронічне захворювання.

– У Львівському онкоцентрі оперували 102-річного пацієнта, у якого виявили рак шкіри. Він прийшов у шпиталь у 101-річному віці. Літня людина вирішила лікуватись. А який відсоток хворих взагалі відмовляється від лікування?

– До реформи в Україні майже не було забезпечення препаратами хіміотерапії. Майже всі пацієнти купували усе самі. За таких умов близько 25% пацієнтів відмовлялись від лікування. Зараз зовсім по-іншому. Пацієнти отримують лікування і ефективність його зростає.

У рік ми беремо на лікування близько 8 тисяч нових пацієнтів. Це багато хворих. Рак грудної залози – найпоширеніше. Кількість не залежить від діагностики. Від діагностики залежить стадія, на якій виявлено. Важливо проходити скринінг по грудній залозі, раку шийки матки та простати.

У нас є пацієнтка у якої виявили рак щитоподібної залози.

Провели операцію, радіологічне лікування радіоактивним йодом. Тобто, йод накопичується в маленьких клітинках, метастазах і знищує їх.

Після того ця жінка народила дитину. Все нормально. Згодом знову прийшла до нас на консультацію і це ще раз показує, що онкологію можна побороти та жити повноцінним життям.

А щодо нашого найстаршого пацієнта, то це приклад, що у будь-якому віці потрібно боротись за себе.

– Чим відрізняється онкологічний центр від інших лікарень?

– Наш онкологічний центр – це надкластерна установа, яка забезпечує повний цикл лікування онкологічних захворювань: від найпростіших випадків на ранніх стадіях до найскладніших форм патологій.

Ми маємо все необхідне для надання комплексної допомоги онкопацієнтам.

Те, що відрізняє нас від інших закладів, це здатність супроводжувати пацієнта на кожному етапі лікування, з командою висококваліфікованих спеціалістів і сучасним обладнанням. Ми не просто лікуємо хворобу, а надаємо цілісний підхід до пацієнта.

Водночас важливо пам’ятати: здоровий спосіб життя, позитивне мислення та гарний настрій – це теж складові профілактики онкологічних захворювань.

Так, ми живемо у складний час – війна, постійний стрес, психологічне навантаження. І хоча не існує єдиної причини виникнення раку, але дбайливе ставлення до себе та своєчасна діагностика значно знижують ризики.

Медики наголошують, що профілактичні обстеження, рання діагностика рятують життя.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Травма руйнує мозок і ворог це знає». Як пережитий жах впливає на людину? Пояснює психотерапевт

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Дослідження ЮНІСЕФ: кожна п’ята дитина в Україні вказала, що втратила близького родича чи друга з початку агресії РФ

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Шахедно-ракетні ночі». Як українці після нічних обстрілів працюють і вчаться? Поради