Цілять у «швидкі», намагаються вбити екіпаж: медики та медичні автомобілі на цій війні стали одними з першочергових цілей для військ РФ.
Про це Донбас Реалії (проєкту Радіо Свобода) розповіли бойові медики 154-ї ОМБр, яких журналісти заустріли Олександрівському (Новопавлівському) напрямку. Тому найперша потреба медеваків (екіпажів, які вивозять поранених) – засоби РЕБ і додатковий захист броні.
Переказуємо вам свідчення медиків про те, як їхні авто переслідували російські скиди та FPV.
На звичайній «коробочці» туди не заїдешОлексій
Завдання медеваку полягає в тому, щоб забрати пораненого бійця з найближчої до бойових позицій безпечної точки, надати допомогу та довезти до стабілізаційного пункту.
«Ситуація змінюється щодня і ускладнена настільки, що поранених бійців з позицій витягають наземними дронами. Для того, щоб заїхати туди, дістати бійця, має бути броньована машина, оснащена РЕБами, сітками. На звичайній «коробочці» туди не заїдеш», – ділиться Олексій, старший фельдшер евакуаційного відділення 154-ої ОМБр.
І за його словами, і за твердженнями усіх бойових медиків, наразі медичний транспорт став однією з пріоритетних мішеней для операторів російських ударних дронів.
«На звичайній «коробочці» туди не заїдеш»
«Раніше, під час минулих війн, навпаки – червоний хрест ніхто не чіпав, медики означували себе червоними хрестами, і їх не чіпали. Нинішня війна не має людського обличчя, тому «червоний хрест» росіяни активно знищують», – міркує Олексій.
Він зауважує, що іноді доводиться евакуювати поранених бійців, які провели на позиціях по 90-100 днів.
«Тому що немає заміни. Звичайні піхотинці. Не знаю, як вони таке витримують. мені було би складно і 3-4 дні там висидіти, в таких умовах. А ми рятуємо їхні життя, – адже це життя чийогось чоловіка, брата, батька, дідуся. І це надзвичайно важливо», – каже бойовий медик і надовго замовкає.
А ми змінюємо плани на роботу: через просування військ рф та постійні удари дронів, артилерії та керованих авіабомб стабілізаційний медичний пункт перенесли до іншого населеного пункту. На новому місці тихо, поранених немає. Отже, можемо поспілкуватися та дізнатися історії бійців.
Дрони, скиди, міни: історія одного медеваку
Одну з таких – історію знищення медичного автомобіля – розповідає «Поет». Він командує медичною ротою 154-ої ОМБр.
Вони намагаються вбити екіпаж«Поет»
«Евакуація ускладнена тим, що наші вороги, на жаль, не мають гідності, не мають нормального відношення до лікарів. Вони намагають поцілити у «швидкі», по-перше, а по-друге – намагаються вбити екіпаж», – описує він реалії роботи на Олександрівському напрямку.
«Поет» пригадує родинну історію, яку розповідав його дідусь, Іван Антонович. Той у 1942 році їхав з водієм і доїхав до німецьких позицій: почули німецьку, розвернулися і швидко поїхали назад. Їх навздогін обстрілювали з міномета.
«Зараз я можу сказати: любий дідусю, твоя історія відпочиває у порівнянні з моєю», – сміється командир медичної роти.
Він згадує, як під час однією з поїздок на медеваку навігатор завів водія не туди.
«Нас трохи не туди завів GPS, і ми опинилися біля «нуля». Ми їдемо - і тут скид з дрона позаду машини. Скид нас підштовхнув уперед. Ми не знали, проте поїхали далі до «сірої зони». Наше праве переднє колесо наїхало на міну-пелюстку. Пролунав вибух. Я сказав водієві мчати далі. Далі скид з лівого боку нашої машини, вибило скло. На щастя, ми не постраждали. Легко контузило. Потім вибухнула магнітна міна», – після такого, ділиться бойовий медик, машина далі вже не їхала.
Він і водій вистрибнули зі розбитої «швидкої» побігли до найближчих споруд, аби сховатися від російських операторів БпЛА.
Два мінометних залпи влучили у нашу машину«Поет»
Весь цей час над автівкою висів розвідувальний дрон. Згодом цей дрон почав коригувати роботу російського міномета
«Вибухали великі міни калібром 120 мм. На щастя, дрон погано роздивився, куди я побіг, тому коригування було убік машини. Два мінометних залпи влучили у нашу машину. Потім міни лягали поряд. Всього було 8 залпів», – згадує «Поет».
Потім дрон полетів геть. Почалися сутінки. І бійцям пощастило вийти на позиції суміжної бригади.
Санінструктор «Шут»: з херсонської катівні – у бойові медики
Хлопцеві 23 роки. Наразі він – санітарний інструктор і другий номер в екіпажі. «Шут» допомагає фельдшеру, моніторить стан пацієнта або надає невідкладну допомогу, якщо перший номер зайнятий. Адже бувають випадки, коли доводиться опікуватися одночасно трьома-чотирма пораненими бійцями.
Чому таке псевдо – «Шут»?
До повномасштабного вторгнення він служив у роті почесної варти. Там не можна було посміхатися.
«Це зробили для того, щоби під час парадів, виступів і таке інше ніхто не посміхався і не псував картинку. Проте на мене це правило не діяло: я зчаста посміхався та звеселяв усіх. Мене за це карали фізичними вправами. Так до мене і прилипло псевдо «Шут», – ділиться бойовий медик.
Катували струмом; стріляли біля вух«Шут»
Сам він родом з Олешок на Херсонщині. Коли російські війська увійшли до міста, хлопцеві було 20 років.
«Коли російські військові увійшли до міста, були там буряти. Я їм нагрубив, вони за це дали мені по обличчю, скрутили і запроторили до катівні на півтора місяці. Там просто сидиш, прив’язаний до стільця. Вони кажуть: «Розповідай». Ти не знаєш, про що розповідати. І тебе просто б’ють. У мене доходило до електрики: катували струмом; стріляли біля вух», – розповідає боєць.
За півтора місяці, згадує він, російським військовим наказали «утилізувати» тих в’язнів, які пережили тортури. Хлопця посадили чомусь не до вантажівки, як усіх, а до легковика. Там перебував молодий російський військовий.
Живий – і слава Богу! А інших усіх розстріляли«Шут»
«Скажімо так: я з ним поговорив. І він дав мені шанс на втечу. Я не буду казати, хто і як. Живий – і слава Богу! А інших усіх розстріляли», – коротко переповідає обставини втечі колишній в’язень російської катівні.
Після деокупації Херсона він відновився і пішов до війська. Ось як «Шут» говорить про мотивацію воювати:
«Після того, що я пережив, – не хочу, щоб інші відчули те саме. А ще в мене є рідні та близькі, які живуть, і яких треба захищати».
У цивільному житті боєць не мав до медицини жодного стосунку. Проте у бригаді був запит на бойових медиків – і хлопець зголосився, пройшов відповідне навчання.
Навчальний курс тривав 35 днів, і щодня давали багато інформації.
А взагалі, зауважує бойовий медик, після пережитого на Херсонщині звикнути до крові та ран було нескладно.
«Чесно, в окупації та в катівні я бачив набагато більше і набагато гірше. Прилетіло. Виходжу, дивлюся: у дівчини немає голови (а вона на зупинці сім-картки продавала). Поряд стояла старенька «Нива». У ній перебував дідусь. Йому намагалися надати допомогу, він тоді був іще живий. Проте у нього було багато уламкових поранень, і він не вижив», – ділиться спогадами «Шут».
За його словами, бойові медики та медичні автомобілі на цій війні стали одними з першочергових цілей для військ РФ. Це він бачив і на Херсонщині, і на Донеччині, і на Дніпропетровщині. Чому так?
«Шут» відповідає так:
«Тому що люди, які отримали поранення, – у них з’являється додаткова ціль повернутися назад. Мотивація. Смерть побратимів, своє поранення. Люди мотивуються заново. То росіянам їх краще добити, ніж собі нові проблеми створювати».
«Найскладніше – евакуювати з «нуля» – фельдшер Юрій
До повномасштабної війни фельдшер медеваку Юрій працював реабілітологом. Серед його пацієнтів були цивільні: люди після ДТП, з травмами хребта, професійні спортсмени.
«Я пішов воювати, бо на мою країну напав ворог. Я жив у Києві, і під Києвом вже точилися бої. Як тільки сім’я виїхала у безпечне місце, я пішов до військкомату», – згадує бойовий медик.
Висока імовірність інфікування ран, – треба вивозити поранених максимально швидкоЮрій
Юрій зауважує, що у війську всьому довелося вчитися спочатку. Адже відмінностей між цивільною та військовою медициною – безліч. Тут, на фронті, каже медик, дуже важлива швидкість надання допомоги.
«Стикаємося з масивними кровотечами, висока імовірність інфікування ран, – тому треба вивозити поранених максимально швидко. А в умовах окопу надання якоїсь якісної допомоги – це взагалі неможливо: під постійними обстрілами, постійно в землі, – ці рани будуть інфікованими. Це призводить до ускладнень, навіть до сепсису, відмови нирок і так далі», – зазначає бойовий медик.
У ситуації, коли кожна хвилина на вагу золота, для евакуаційних автомобілів важливий якісний захист для виконання бойових завдань.
«На сьогоднішній день з наших машин це, по факту, єдина захищена, що може працювати близько до зони бойових дій. По медичному забезпеченню питань взагалі немає… Нам потрібні засоби радіоелектронної боротьби для захисту від російських дронів», – наголошує Юрій, стоячи біля авто.
Найскладніше зараз, каже Юрій, це евакуювати пораненого бійця з позиції до найближчої безпечної точки:
«Є безліч дронів – так званих «ждунів». Частіше – радіокеровані. Через них зараз з еваком дуже важко. Є пошкоджені машини. Ми використовували наземні дрони. Але їх теж уражають російські FPV. Тому зараз основна складність – це вивезти з нуля хоч до якоїсь точки передачі.Процес може займати різний час – навіть до декількох діб, – поки не буде хоч якийсь натяк на чисте небо»
Водій «Гром»: поховав сина і взяв його псевдо
Він – водій медичного евакуаційного автомобіля. Сидимо в кабіні під час запису інтерв’ю. У сусіднє село прилітають КАБи. Машину хитає від вибухової хвилі.
«Гром» – це псевдо мого сина Андрія. Йому було 26 років. Я поховав його у грудні 2024-го», – розповів боєць.
Він згадує, що син воював ще під час ООС на Донеччині: мав з десяток стрибків з парашютом і був кулеметником-снайпером.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, батьки умовляли Андрія хоч трохи побути вдома, але той не погодився.
Важкі поранення Андрій отримав у районі Курахового в Донецькій області.
«Я вдячний побратимам сина: вони його волочили десь кілометрів 5 до точки евакуації», – глибоко зітхає «Гром».
Він прокидався вночі і кричав: «Уперед! Уперед!»«Гром»
За його словами, уламки прошили тіло сина наскрізь. Лікарям довелося видалити підшлункову залозу, печінку та селезінку. А уламок, що ледь не дістав до серця, так і не ризикнули зачіпати.
«Гром» з гордістю каже, що син був дуже мотивований:
«Від постійного сильного болю Андрій погано спав. Коли його відпускали з лікарні додому - він прокидався вночі і кричав: «Уперед! Уперед!» Ці його слова я точно пам’ятаю».
Наразі авто «Грома» возить поранених і польовими дорогами, і трасами. Проте і там, і там дорожнє покриття у геть незадовільному стані.
«І від російських дронів постійна небезпека. Якось їхали і вчасно увімкнули РЕБ, і в авто позаду нас зробили так само. І FPV уразив не нас, а влетів у дах споруди місцевого приватного підприємця. Ми тільки вибух почули», – розповідає водій лише про одну із низки небезпечних ситуацій на війні.
А ще ділиться досвідом: спочатку його авто було білим і яскравим «як новорічна ялинка». Відповідно, оператор російського ударного дрона будь-де помітив би цей автомобіль дуже легко. Тому «Гром» самотужки перефарбував і затонував медичний транспорт.
«Я вважаю, що наразі автомобіль має бути чим темніший, тим краще. Якщо вночі він десь стоїть, то менше його помітно. А це безпека для мене, мого екіпажу та поранених», – зауважує боєць і показує на телефоні відео від побратимів. У кадрі понівечена автівка:
«Ця машина вивозила поранених з передка до нас. Коли вона стояла біля хати в селі, – прилетів FPV-дрон на оптоволокні і вдарив по стоячому авто»
Після спілкування з бійцями їдемо до сусіднього села, аби зафіксувати наслідки бомбардування. Дорогою стрічаємо понівечені російськими дронами автівки. У селі – величезна вирва у самісінькому центрі. Обабіч – декілька зруйнованих та пошкоджених будинків. На щастя, кажуть бойові медики, цей авіаудар минувся без жертв. Проте головну небезпеку для медичного транспорту становлять все-таки дрони. Тому зараз триває збір на засоби РЕБ, що захистять евакуаційні автомобілі від БпЛА різних типів.
Олександрівський напрямок: мотоцикли, дрони, бомби
Олександрівський напрямок фронту (донедавна - Новопавлівський) показує вектор просування російських військ з Донеччини на захід України – на Дніпропетровщину.
Статистика Генерального штабу ЗСУ за період з 23 до 30 жовтня свідчить, що Олександрівський – один з пріоритетних для Кремля (поряд з Покровським і Костянтинівським).
Для порівняння:
- Покровський 428 атак;
- Олександрівський 160 атак
- Костянтинівський 148 атак.
Тактика та просування
На цьому напрямку воюють чотири гарно укомплектованих та підготовлених мотострілецьких бригади російських військ. Про це в ефірі Радіо Донбас Реалії повідомив «Крузак», офіцер відділення комунікацій 154-ої ОМБр.
За його словами, усі переміщення військовослужбовців армії Росії перебувають під контролем ЗСУ: штурми йдуть накатами; війська РФ втрачають по декілька сотень бійців на день, проте мають резерви.
«Противник активно застосовує штурмові групи піхоти на мотоциклах; безперервно працює авіація, завдаючи удари десятками авіабомб щодня як по наших позиціях, так і по будинках цивільних жителів і цивільній інфраструктурі. Також тут масово використовують різні типи безпілотних апаратів», – сказав «Крузак».
За його словами, війська РФ загрожують постачанню, застосовуючи дрони-«ждуни», дистанційне мінування та балістичні ракети для руйнування інженерних споруд.
Наприкінці жовтня військам РФ вдалося просунутися на цьому напрямку. Про це свідчить аналітика американського Інституту вивчення війни (ISW).
Зокрема, просування геолокували у районах сіл Філія та Іванівка Дніпропетровської області (йдеться у звіті від 25 жовтня); у районі села Вишневе (Дніпропетровська область), повідомили у звіті від 29 жовтня.
Серед причин вдалого руху окупантів «Крузак» називає рівнинний рельєф місцевості, що сприяє пересуванню на мототехніці та баггі.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:
Поділіться з нами своїм відгуком про статтю: на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви живете на окупованій території – пропонуйте теми, діліться міркуваннями через анонімну форму donbass.realii.info. Донбас Реалії працюють для аудиторії по обидва боки лінії фронту.
Форум