Вечір біля моря у Львові: як бердянці зберігають пам’ять про рідне місто

«Коли відбувалися мітинги, нам по всьому місту глушили зв’язок, щоб це не потрапляло в соцмережі. Але люди все одно знімали, показували, що Бердянськ – це українське місто», – розповідає бердянка Катерина, одна з учасниць проукраїнських акцій у місті.

Другий рік поспіль мешканці Бердянська збираються разом у Львові, щоб відзначити день свого міста. Вони знайшли прихисток за понад 1 200 кілометрів від Азовського узбережжя.

Цьогорічний захід назвали «Вечір біля моря»: учасники малювали водойму, створювали кораблики, пригощалися смаколиками й співали пісень біля ватри. Підтримати бердянців прийшли й переселенці з інших окупованих міст.

Проєкт Радіо Свобода «Ти як?» відвідав захід і зібрав спогади людей про їхнє місто.

Малюють своє море...

«Хочемо повернутися додому»

Тетяна народилася у Бердянську й жила там до початку великої війни. Виїхала до Львова не одразу – в окупації провела близько пів року. Вона належить до тих, хто виходив на проукраїнські мітинги у Бердянську.

День Бердянська у Львові, 2025 рік

«Я не боялася, бо виходило майже все місто. Нам глушили зв’язок, щоб цього не виставлялося в соцмережі, але люди все одно це знімали, показували, що Бердянськ – це українське місто. Багато жінок підходили до окупантів, і є відео в мережі: «Навіщо ви сюди приїхали? У нас усе було добре, чудово до того, як ви приїхали». Ніхто не очікував такого спротиву зі сторони наших бердянців. Потім ці всі мітинги окупанти придушили силою».

Дівчина розповідає, що навчалася в одній із центральних шкіл, де через сквер було море. Саме там вона з однокласниками любила проводити час.

Собака Тетяни на березі моря

«Там було дуже добре. Маяк – це теж як символ шляху додому, чогось такого рідного, що нам світить, показує дорогу. У мене там залишилася собака, тому що я не мала можливості її вивезти з собою. І в мене мрія – побачити її і все. Дуже хочу деокупації міста, як і всі ми. Дуже хочу повернутися додому. Думаю, це є наша спільна мрія».

Катерина – двічі переселенка. Народилася в Донецьку, але у 2014-му переїхала до чоловіка в Бердянськ. Пригадує, як ще з дитинства їздила туди на відпочинок до моря.

Катерина з сином

«Я дуже з дитинства любила це місто, знала кожен куточок. Воно стало для мене рідним – теплим, затишним. Там було комфортно ростити дитину, жити в тиші. Я постійно ходила на набережну, на пляж. У будь-яку погоду, будь-яку пору року приходила подивитися на хвилі, послухати море».

Нині переселенка з родиною живе у Львові, куди вони переїхали після початку широкомасштабного вторгнення.

День Бердянська у Львові, 2025 рік

«Коли виїжджали, напевно, запам’ятала місто таким знедоленим. Вже не було того затишку, воно стало таким колючим, холодним, неприємним. Вже не почували себе там в безпеці, тому й виїхали.

Днями син згадував, як ми їздили на дачу. Він пам’ятає цю дорогу, хоча вже три роки там не був. Каже: ми туди повертали, так їхали. Згадує просто ці місця, якими він ходив з дитинства. Він дуже сумує за додом».

День Бердянська у Львові, 2025 рік

«Цей краєвид, запах досі в голові»

Владислав – переселенець з Нікополя. Разом із друзями робить та розмальовує кораблики. Розповідає: прийшов на захід, бо добре знає, що таке втрачати дім і як важливо зберігати спогади про нього.

Владислав з Нікополя

«Думаю щось написати про рідний дім, дике поле, про степи, про безкрайні і вільні землі, де я жив 19 років свого життя. Найближче до Бердянська я був у Мелітополі, але романтика Азовського моря мені знайома.

Нікополь розташований на Дніпрі, біля Каховського водосховища, ми завжди його називали морем. Мені або дев’ять, або десять років було, коли я приїхав із дядьком й побачив, що таке насправді море. Це мене дуже вразило. Нас запросили на катамаран, ми гребли, крутили педалі, втомлювалися, але насолоджувалися. Ось цей краєвид навколо досі в голові. І запах, запах неймовірний був».

Учасники заходу роблять кораблики, Львів, 2025 рік

Море малює Катерина Никифоренко. Вона – двічі переселенка. У 2014-му переїхала з Донецька до Маріуполя, а після початку великої війни виїхала за кордон. Згодом оселилася у Львові.

«Мені дуже подобалося купатися взимку, коли не сезон, коли нікого немає, порожній пляж. Можна було насолодитися морем на самоті. У моїй родині було заведено, що якщо є море, то треба йти і плавати.

Мені радісно, що є такі події, активності. Якось хочеться для себе взяти участь у них, бо це своє, таке рідне. Хоча б уявити ці кораблики, море, кукурудзу. По-друге, поділитися з людьми своїми спогадами. Я думаю, що і Бердянськ, і Маріуполь продовжують жити в нас, в наших історіях, в наших малюнках».

Катерина малює море

За даними УВК ООН, станом на перше вересня 2025 року в Україні налічується близько 3,7 мільйона осіб, які мають статус внутрішньо переміщених осіб. Ще близько 5,6 мільйона українців стали біженцями.