З дитячих років пам’ятаю, як цим посиланням на все «прогресивне людствО», розпочинався останній абзац кожної промови на урочистих зборах з нагоди чергової радянської річниці.
Зал помітно жвавішав, готуючи долоні до «бурхлививх оплесків». Сам промовець, вже не затинаючись, радісно дочитував залишок тексту, і відірвавши очі від листка, урочисто проголошував останні сакральні слова: «як вчить нас Комуністична партія!»
«Сім, Сім, відкрийся!», – натомість шепотіла я, бо куліси вже повільно розсувалися й розпочинався концерт, заради якого усі й пришли.
Уже 19 років ми чекаємо, коли ж завершиться «урочиста частина».
Вершина владної піраміди кілька разів змінила вже назву й колір, а ключові слова мантри досі ті самі.
Хіба що трохи змінені словосполучення: «вони ніколи не були за переконанням членами партії», «вони ніколи не були в партії за покликом серця», «вони були і залишаться пристосуванцями, а пристосуванцям народ дасть відповідну оцінку», громадяни «зможуть зробити так, аби ці товариші, або як там їх назвати», «вони людям нічого доброго не зробили».
І коли ж, нарешті, те довгоочікуване – «...ми, як і все прогресивне людство»?!
Коли ж, нарешті, розсунуться куліси політичного минулого і на українській сцені з'являться нові люди - з новою лексикою, прогресивними ідеями і здатністю працювати не лише на власні інтереси?!
Зал помітно жвавішав, готуючи долоні до «бурхлививх оплесків». Сам промовець, вже не затинаючись, радісно дочитував залишок тексту, і відірвавши очі від листка, урочисто проголошував останні сакральні слова: «як вчить нас Комуністична партія!»
«Сім, Сім, відкрийся!», – натомість шепотіла я, бо куліси вже повільно розсувалися й розпочинався концерт, заради якого усі й пришли.
Уже 19 років ми чекаємо, коли ж завершиться «урочиста частина».
Вершина владної піраміди кілька разів змінила вже назву й колір, а ключові слова мантри досі ті самі.
Хіба що трохи змінені словосполучення: «вони ніколи не були за переконанням членами партії», «вони ніколи не були в партії за покликом серця», «вони були і залишаться пристосуванцями, а пристосуванцям народ дасть відповідну оцінку», громадяни «зможуть зробити так, аби ці товариші, або як там їх назвати», «вони людям нічого доброго не зробили».
І коли ж, нарешті, те довгоочікуване – «...ми, як і все прогресивне людство»?!
Коли ж, нарешті, розсунуться куліси політичного минулого і на українській сцені з'являться нові люди - з новою лексикою, прогресивними ідеями і здатністю працювати не лише на власні інтереси?!