Київ – Ще трохи – і європейські мистецькі імпрези та виставки закінчуватимуться скандалами через українських митців. Точніше, через відсутність прикметника «український» на підписах до картин. Так, на імпрезі «Арт Базель» художники з Києва, Харкова і Львова, роботи яких виставили європейські та російські галереї, несподівано з’ясували, що … вони представляють сучасне російське мистецтво! Подібна ситуація мала місце і на мистецьких виставках у Москві, Цюріху і Дрездені. Ці випадки змусили митців, галереїстів і критиків в Україні замислитись, яким бачать сучасне українське мистецтво європейці.
«Українське мистецтво – Європі!» – із цим гаслом мали б їздити українські митці на європейські виставки, презентації і бієнале. Але, за рідкісним винятком, найчастіше сучасний живопис України представляють власники галерей із Росії, Німеччини, Швейцарії.
Адже сучасна культура, як стверджує швейцарський експерт Матті Гроссман, представляє собою мультимедійний комплекс, де поєднано живопис і текст, музику і виставу.
На думку фахівця, сучасна Україна не має фінансових і технічних можливостей, щоб подібним чином представити свої творчі досягнення.
Із ним погоджується український мистецтвознавець Людмила Скринникова, яка зауважила, що в тому, що європейці не завжди вирізняють українських художників, плутають їх із росіянами, є і провина самих митців.
«У нас є погана тенденція – ми намагаємось слідувати тому, що робиться у світі, – каже вона. – Замість того, щоб на основі того, що вже маємо – освітню базу для художників і взагалі культуру, замість того, щоб пропонувати світові щось своє, дійсно також цікаве, – ми намагаємось слідувати тому, що там відбувається. Я не проти того, що треба навчатись, дивитись і бачити, – але треба зберігати своє обличчя».
Без мови немає національного мистецтва?
Окрім такої творчої «втрати національного», наявна ще одна негативна тенденція: з українською культурою в Європі асоціюється лише так зване етнічне, народне мистецтво.
Директор Польського інституту в Києві, мистецтвознавець Єжи Онух вважає це «імперською концепцією», в яку намагаються загнати все сучасне мистецтво України не лише росіяни, а й самі українці, звиклі до вторинності та «хуторянства».
Видавець і художник Віктор Хоменко додає: справді, подібні «хуторянство» і «вторинність» вигідні, як це не дивно, як власним чиновникам від культури та російським митцям, так і більшості європейців: не треба гаяти часу і заморочуватись, чим різняться художники з України та Росії. А найгірше, що в Україні ніхто не заохочує митців до самоідентифікації, внаслідок чого українське сучасне мистецтво втрачає обличчя і … навіть мову, зазначає Хоменко.
«Я відчуваю певний ізоляціонізм, котрий пов’язую з мовною ситуацією, як би не дивно це звучало. Тому що сучасне мистецтво – contemporary art – в Україні російськомовне, – зауважує художник. – Тому що сучасне мистецтво – це не тільки візуальний ряд, сучасне мистецтво – це мультимедійне мистецтво: це тексти, мова, концепція. І це у нас чомусь тенденційно російськомовне! Наприклад, талановитим митцям із Заходу України часто доводиться переходити на російську мову, для того, щоб закріпитись у Києві. На цій «розтяжці», я гадаю, треба шукати відповіді на всі питання. А найбільшою проблемою є відсутність точки відрахунку, тому що ми живемо у спотвореній системі пріоритетів. І культура, і мистецтво тут на понятійному рівні не представлені».
Чи залишиться українське мистецтво «іншим світом» для Європи, чи отримає ідентифікацію і визнання в Європі, наразі невідомо. Поки що окремі українські митці торують європейські творчі шляхи, представляючи свої роботи на імпрезах і навіть виставляючи їх на аукціонах, але, на жаль, ці поодинокі випадки цілісної української картини не створюють.
Адже сучасна культура, як стверджує швейцарський експерт Матті Гроссман, представляє собою мультимедійний комплекс, де поєднано живопис і текст, музику і виставу.
На думку фахівця, сучасна Україна не має фінансових і технічних можливостей, щоб подібним чином представити свої творчі досягнення.
Із ним погоджується український мистецтвознавець Людмила Скринникова, яка зауважила, що в тому, що європейці не завжди вирізняють українських художників, плутають їх із росіянами, є і провина самих митців.
«У нас є погана тенденція – ми намагаємось слідувати тому, що робиться у світі, – каже вона. – Замість того, щоб на основі того, що вже маємо – освітню базу для художників і взагалі культуру, замість того, щоб пропонувати світові щось своє, дійсно також цікаве, – ми намагаємось слідувати тому, що там відбувається. Я не проти того, що треба навчатись, дивитись і бачити, – але треба зберігати своє обличчя».
Без мови немає національного мистецтва?
Окрім такої творчої «втрати національного», наявна ще одна негативна тенденція: з українською культурою в Європі асоціюється лише так зване етнічне, народне мистецтво.
Директор Польського інституту в Києві, мистецтвознавець Єжи Онух вважає це «імперською концепцією», в яку намагаються загнати все сучасне мистецтво України не лише росіяни, а й самі українці, звиклі до вторинності та «хуторянства».
Видавець і художник Віктор Хоменко додає: справді, подібні «хуторянство» і «вторинність» вигідні, як це не дивно, як власним чиновникам від культури та російським митцям, так і більшості європейців: не треба гаяти часу і заморочуватись, чим різняться художники з України та Росії. А найгірше, що в Україні ніхто не заохочує митців до самоідентифікації, внаслідок чого українське сучасне мистецтво втрачає обличчя і … навіть мову, зазначає Хоменко.
«Я відчуваю певний ізоляціонізм, котрий пов’язую з мовною ситуацією, як би не дивно це звучало. Тому що сучасне мистецтво – contemporary art – в Україні російськомовне, – зауважує художник. – Тому що сучасне мистецтво – це не тільки візуальний ряд, сучасне мистецтво – це мультимедійне мистецтво: це тексти, мова, концепція. І це у нас чомусь тенденційно російськомовне! Наприклад, талановитим митцям із Заходу України часто доводиться переходити на російську мову, для того, щоб закріпитись у Києві. На цій «розтяжці», я гадаю, треба шукати відповіді на всі питання. А найбільшою проблемою є відсутність точки відрахунку, тому що ми живемо у спотвореній системі пріоритетів. І культура, і мистецтво тут на понятійному рівні не представлені».
Чи залишиться українське мистецтво «іншим світом» для Європи, чи отримає ідентифікацію і визнання в Європі, наразі невідомо. Поки що окремі українські митці торують європейські творчі шляхи, представляючи свої роботи на імпрезах і навіть виставляючи їх на аукціонах, але, на жаль, ці поодинокі випадки цілісної української картини не створюють.
