У травні Росія передала Україні понад шість тисяч тіл загиблих військових. Кожне тіло проходить довгу процедуру ідентифікації. Від вагона-рефрижератора до повернення в сім’ю – це важка процедура. Радіо Свобода бачило лише малу її частину.

Репатріаційні заходи – це процес повернення загиблих воїнів, тіла яких опинилися на окупованих територіях під час активної фази бойових дій. Якщо коротко – повернення полеглих військових на Батьківщину.

У війні Росії проти України питання репатріаційних заходів вкрай складне. Щоразу домовленостей про повернення загиблих досягають складним дипломатичним шляхом. Часто це буває як і завдяки внутрішнім каналам спецслужб, так і за допомогою дипломатичних зустрічей, як ось у Стамбулі.

Так повертають полеглих

Ранок був сірий після дощу. Машина брала калюжі й кидала воду на узбіччя, рухаючись через центр Полтави. Потім ми звернули у ворота. Там тяглися колії. На них стояв самотній ряд вагонів-рефрижераторів.

Тут, перед вагонами, стоять намети. Щоранку слідчі й експерти починають складну роботу. Попереду більш ніж тисяча тіл. Треба взяти зразки ДНК. Треба оглянути тіло. Вивести відбитки пальців, якщо вдається. Записати стан. Подивитися на одяг. Шукати речі. Шукати напис із іменем. Усе, що може допомогти. Все роблять прямо біля колії.

У рефрижераторах – тіла бійців Збройних сил України. Вони загинули в бою. Причину смерті ще встановлять. Відомо одне: усі вони вважалися зниклими безвісти. Так часто пишуть у військах, коли немає точних даних, де тіло.

У повітрі стоїть стійкий запах гнилі. Цей запах ні з чим не сплутаєш. Здається, він в’їдається у кожну молекулу одягу, взуття, в клітини волосся і глибоко в пам’яті. І все це ще й на відкритому повітрі. Експерти кажуть, що в закритих стінах було б складно не лише через запах, але й через брак місця. Попереду слід оглянути тисячу тіл.

Понад 70 тисяч зниклих безвісти

Артур Добросердов, уповноважений з питань осіб, зниклих за особливих обставин, каже: у розшуку понад 70 тисяч людей – це військові й цивільні. Вони вважаються зниклими безвісти. Але не всі загинули. Частина – у полоні. Частина – в тюрмах чи під вартою на окупованих землях.

Із сірих вагонів дістають білі мішки. По одному кладуть на каталку. Везуть до наметів. Тут працюють спеціалісти. Їхнє завдання – взяти зразки для молекулярно-генетичної експертизи. У народі кажуть – ДНК.

У кожного тіла, якщо можливо, відбирають кістку з тазостегнової частини. Часто стегнову. Беруть і зуби, якщо є череп. Кожному тілу дають номер. Усі дані заносять у справу.

Далі тіло кладуть на стіл до судмедексперта.

Біля імпровізованого столу-каталки в польовому наметі Галіє Мустафіна разом із помічницею оглядають тіло. Фотографують написи з прізвищем на звороті форми. Ретельно оглядають кожну кінцівку тіла, знімають з нього залишки одягу. Тіло за тривалий час розклалося, і це складний візуальний стан для ідентифікації.

«Якщо ми маємо достовірні ознаки бойової травми, якщо ми можемо визначити причину смерті і механізм утворення тілесних ушкоджень, ми можемо не розтинати тіло, а провести її шляхом огляду. Тобто, якщо я на тілі визначу, який механізм смерті, як правило, це у нас вибухові скалкові ушкодження, рідше кульові. Одним словом, якщо я візуально розпізнаю механізм смерті – розтин не проводжу.

Ми відповідаємо на два основних питання: механізм виникнення тілесних ушкоджень і причина смерті. Це прискорює проведення судово-медичних експертиз, тому що одна різниця – 5 тіл на день, цивільних, де побутові травми й таке інше.

Інша – тисяча тіл за короткий проміжок часу. Під час цієї процедури я обов'язково роздивляюся одяг, фотографую якісь елементи. В будь-якому разі описується те, що я бачу, те, що могли бачити близькі родичі кожного дня.

Далі буде, крім цього, зняття чи відновлення об'єму тургору (наповнюють клітинні стінки на шкірі пальців, що забезпечує пружність) пальців на руках і зняття з них папілярного візерунка (відбитків пальців – ред.) для дактилокарт. По різних системах у нас можна їх перевірити, і вірогідно, що його (тіло загиблого – ред.) швидше впізнають по дактилоскопії, ніж по генетиці».

Тим часом двоє експертів намагаються наповнити рідиною пальці однієї з рук на сусідньому столі, де уже оглянуті рештки тіла. Маніпуляцію вдається провести успішно і вивести чіткі відбитки пальців. Далі процедура проста: спеціальні хімічні порошки наносять на пальці, після чого притискають їх до білого паперу.

– О, вдалося, – каже нам експерт і показує чіткий відбиток великого пальця руки.

Це не остаточний варіант, однак звузить коло пошуку і дасть слідчому додатковий аргумент, аби встановити особу загиблого.

Загалом, аби встановити, хто прибув у мішках – складна процедура, яка потребує часу. Інколи йдеться про місяці, де слідчі ретельно перевіряють усі факти, які їм надають: судово-медичний висновок експерта, зображення особистих речей, результати ДНК-експертиз, ймовірні відбитки пальців.

Експерти-криміналісти, судово-медичні експерти не марнують і хвилини. На кожне тіло приділяють до 30 хвилин і рухаються далі, адже, аби оглянути понад тисячу тіл у звичному для судмедекспертів ритмі, знадобиться дуже багато часу, якого, кажуть, у них бракує.

«Може видатися, що це механізована якась робота, але, знову ж таки, до кожного тіла абсолютно індивідуально. Може, в мене вийде не така шикарна експертиза, висновок судово-медичного експерта. Тому що на те, щоб дослідити від і до, як я звикла, скрупульозно, необхідно декілька годин. Наразі мені потрібна основна причина смерті, механізм і так, щоб потім, якщо людина отримає якісь висновки, генетичні чи ще що, щоб вона, дивлячись на цей висновок експерта, змогла сказати, що і по зовнішніх якихось ознаках це він (опізнаний військовий – ред.).

Тобто це додасть швидкості для ідентифікації. Від того, що я зараз буду розписувати, розглядати три години, родичам воно не допоможе. Їм все одно, як там скріплені між собою кістки і зв'язки, рихло чи ні під час гниття.

Їм, коли вони будуть дивитися, в тому числі вони мають право дивитися мій висновок експерта, потрібні якісь, хай, дрібниці. Я на цьому акцентую. І думаю, на що б я хотіла подивитися у висновку, якби це була моя близька людина, що я на ньому можу побачити, що підтвердить мені: написи, розміри, якісь особливості. У когось було, що зав'язані шнурівки на такі вузли, і видно, що це він сам нав'язав. Навіть це я фіксувала, тому що, можливо, знають звички, що черевики зав'язували не на бантик або подвійний, а прямо красивезний був вузол, один, другий і на тілі десь також, навіть це.

Тобто оці всі деталі якісь описані на тілі. Тобто це не механізована робота. У мене є ціль – його індивідуалізувати», – ділиться Галіє Мустафіна.

Основна робота лягає на плечі слідства. Саме вони курують роботу польових лабораторій, моргів, спеціалістів. Саме на них покладають сподівання родичі, які у відчаї шукають своїх рідних.

Олександр Бровкін родом із Бахмута Донецької області. Там зустрів повномасштабне російське вторгнення і пробув до моменту окупації міста. На його очах розгорталися убивства цивільних. Інколи десятки тіл за день доводилося оглядати і відкривати кримінальні провадження. Нині він – заступник начальника відділу слідчого управління Головного управління Національної поліції в Полтавській області. Під його керівництвом проводять огляд тіл, відбирають зразки для проведення ДНК-експертиз.

«На сьогодні основна робота закріплена на слідчому, тому що слідчий саме організовує роботу всіх. Слідчий після усіх польових робіт займається призначенням низки судово-медичних експертиз, а також молекулярно-генетичних експертиз. В принципі, яка процедура в нас тут йде? Після того, як тіло потрапляє на стіл, проводиться його огляд, присвоюється відповідний унікальний ідентифікаційний номер. Після цього проводиться розтин тіла з метою встановлення причин смерті та безпосередньо тяжкості тілесних ушкоджень тощо, а також проводиться відбір генетичного матеріалу. Для чого це робиться? Наше основне завдання – це ідентифікувати осіб та повернути загиблих воїнів їхнім родинам».

У перші дні лише в Полтаві вдалося ідентифікувати 89 осіб за зовнішніми ознаками. Часто це залишки жетонів, документи, записи на формі й інші явні ознаки, за якими вдалося точно встановити, що тіло належить тій чи іншій людині.

Попереду ще один етап. Не менш складний. ДНК-експертиза в лабораторії. Пошук у базах. Спілкування з родичами. Ідентифікація. Скільки це триватиме – ніхто не каже. Тіла передали в рамках репатріації. Їх тисячі. Запевняють одне: робитимуть усе, щоб повернути кожного загиблого додому.

«Для ідентифікації тіл залучені всі можливі засоби, сили тощо, тому що це обов'язок, на мою думку, кожного громадянина та взагалі перед загиблими за Україну».